Медецина


Меню

Нові записи

ДЕОНТОЛОГІЯ В ХІРУРГІЇ

Споконвіків лікарською емблемою вважається змія — носителька здоров'я і мудрості. Ця емблема характеризує об'єктивний бік нашої професії. Поряд з нею існує й інший, менш відомий символ, заповіт, який відображає вже внутрішню суть лікарської діяльності. Залишив його нам відомий голландсь­кий лікар-хірург, бургомістр міста Ам­стердама Ніколаас ван Тульп-Тульпіус 1599—1674. Це запалена свічка. Allis inserviendo ipse consumer — Світячи іншим, згораю сам.

І цьому заповіту залишилися вірни­ми до останньої години свого життя безліч лікарів. Не порахувати всіх цих скромних, невідомих трудівників меди­цини, які в ім'я служіння стражденній людині працювали в епіцентрах епі­демій, помирали від висипного тифу, виявляли велику самопожертву на фронтах війни, в партизанських заго­нах в тилу ворога, в гітлерівських та­борах смерті, сталінських катівнях і, зрештою —у скромних умовах звичай­ної, повсякденної праці в мирний час.

Історія медицини знає немало ви­падків самопожертви діячів науки, які задля добра людей віддавали своє май­но, здоров'я, навіть життя.

Не можна не згадати тут приклад великої самопожертви, справді спар­танської витримки і вірності високим ідеалам медицини, який подав на ос­танньому етапі свого життя відомий ро­сійський хірург, новатор професор В. Оппель.

У 1931 p., у період розвитку твор­чих сил, у В. Оппеля було виявлено злоякісну пухлину верхньощелепної па­зухи. Коли пухлина почала проростати в око, гостро постало питання про опе­ративне втручання — резекцію верхньої щелепи з енуклеацією ока. Мужньо ви­слухавши рішення лікарів про операцію, В. Оппель зайнявся самотренуванням. Зав'язуючи хустинкою око, яке підля­гало видаленню, він привчив себе опе­рувати в нових умовах. І справді, перенісши операцію і залишившися з одним оком, В. Оппель знову почав інтенсивно працювати, читати лекції, писати, доки смерть не перервала його яскраве життя.

Однак, на жаль, ще сьогодні зустрі­чаються люди, які не затруднюють себе безплідними роздумами, для яких уся суть існування полягає у забезпеченні інтересів свого власного маленького я. Звичайно, вони позбавлені ши­роких інтересів, байдужі до високої мети обраної професії і, що найгірше, байдужі до інших людей. Велике щас­тя, що їх порівняно рідко приваблює наша професія: вона здається їм надто копіткою і невигідною. Люди ці ніби дотримують заповіту Ієремії Бентрама, англійського правознавця кінця XVIII і початку XIX ст., який за злою іронією долі першим увів термін деонтологія. Бентрам учив, що основою моралі є піклування кожного про себе і ніхто не дбає про інших. У поняття деон­тологія Бенграм включив спосіб досяг­нення індивідуального щастя.

До речі, термін деонтологія похо­дить від двох грецьких слів: deon — на­лежне, потрібне, і logos — слово, вчен­ня. У перекладі це означає вчення про обов'язок, вчення про належне.

Хоча термін деонтологія був уве­дений лише наприкінці XVIII ст., ос­новні положення його сформульовані давно. Цьому питанню велику увагу приділяв ще Гіппократ, що знайшло відображення у його клятві.