НАРКОЗ АЗОТУ ЗАКИСОМ

Азоту закис — це індиферентний газ, який у незміненому вигляді ви­діляється з організму головним чином через легені. У концентраціях, що не перевищують 80 %, не чинить нега­тивного впливу на функцію життєво важливих органів. Препарат не при­гнічує гемодинаміку, газообмін, не впливає на функцію печінки, нирок, незначно стимулює функцію симпа-то-адреналової системи.

Показання. Однокомпонент­ний наркоз азоту закисом внаслідок недостатньої анестетичної сили та на­явності збудження застосовується для аналгезії тільки при болісних маніпу­ляціях у акушерстві, стоматології, в амбулаторно-поліклінічній практиці. Азоту закис знайшов широке засто­сування як один із компонентів ком­бінованого наркозу у поєднанні з анал-гетиками, міорелаксантами, з препа­ратами для нейролептаналгезії та іншими загальними анестетичними засобами.

Наркоз азоту закисом можна про­водити за допомогою будь-якого нар­козного апарата, що має дозиметри для азоту закису та кисню. Як прави­ло, застосовують напівзакритий або напіввідкритий контур. Зниження тиску газу відбувається в редукторі. Під час проходження через нього азо­ту закису водяна пара, яка міститься в ньому в невеликих кількостях, кон­денсується, і вода може замерзнути, що призводить до поступового припи­нення подавання азоту закису. Це пов'язано з тим, що випаровування азоту закису супроводжується вбиран­ням тепла, і температура його може знизитися до точки замерзання води. Цього можна уникнути за допомогою спеціального редуктора або зігріван­ня місця його з'єднання з балоном. Для запобігання замерзанню у разі централізованого подання газу доціль­но відкривати кілька балонів. При наркозі азоту закисом можна викори­стовувати вбирач вуглекислоти.

Враховуючи небезпеку розвитку гіпоксії внаслідок неточного дозуван­ня, не рекомендують застосовувати азоту закису у концентрації понад 75 %, тобто у співвідношенні з кис­нем вище ніж 3:1 наприклад, 6 л азо­ту закису та 2 л кисню. Маску слід щільно накладати на обличчя хворо­го, аби газонаркотична суміш не змішувалася з атмосферним повітрям. Припиняють наркоз шляхом повільно­го зниження концентрації анестетика. Після припинення подавання азоту закису треба протягом 4—5 хв інгалю-вати чистий кисень, оскільки якщо одразу припинити подавання кисню, азоту закис швидко дифундує з крові в альвеоли і, змішуючись з атмосферним повітрям, знизить альвеолярну концен­трацію кисню нижче за нормальні ве­личини. Виникне так звана дифузійна гіпоксія.

Стадія аналгезії досягається за інга­ляції 50— 66 % азоту закису, тобто за використання його з киснем у співвідношенні 1:1 чи 2:1. У ослабле­них хворих з тривалим патологічним процесом та у хворих з інтоксикацією навіть така концентрація препарату може призвести до виключення свідо­мості. У багатьох пацієнтів спостері­гається рухове та мовне збудження у фізично міцних осіб, у хворих із лабільною психікою, в осіб, що зло­вживають алкоголем.

За допомогою збільшення концен­трації азоту закису до 75 % у ослабле­них хворих після посиленої премеди-кації можна досягти 1-го рівня хірур­гічної стадії, що дозволяє виконувати невеликі оперативні втручання, болючі лікувальні та діагностичні маніпуляції, які не потребують м'язової релаксації.

До позитивних якостей азоту закису належать:

1 вибухобезпечність;

2 відсутність подразного впливу на дихальні шляхи;

3 швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу та виведення з нього;

4 виражений аналгетичний ефект;

5 відсутність негативного впливу на основні життєво важливі функції та паренхіматозні органи;

7 порівняно невисока вартість.

Недоліки:

1 мала анестетична сила його та часто неможливість досягти хірургіч­ної стадії наркозу й м'язового роз­слаблення;

2 наявність збудження, особливо у дітей з лабільною психікою та в осіб, що зловживають алкоголем.

НЕІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ

Основним видом неінгаляційного наркозу є внутрішньовенний. Знач­но рідше застосовують прямокишко-вий, внутрішньом'язовий, внутріш-ньокістковий, підшкірний, гіпно - та електронаркоз. Деякі з цих методів підшкірний становлять тільки істо­ричний інтерес, бо в наш час не ви­користовуються. Інші види наркозу прямокишковий, внутрішньом'язо­вий, гіпнонаркоз використовують обмежено, за особливими показання­ми, ще інші електронаркоз — пере­бувають у стадії розробки та вивчення.

На сьогодні найбільш широко ви­користовують три препарати з корот­кою наркотичною дією: гексенал — похідне барбітурової кислоти, тіопен-тал-натрій — похідне тіобарбітурової кислоти та кетамін.