НАРКОЗ АЗОТУ ЗАКИСОМ
Азоту закис — це індиферентний газ, який у незміненому вигляді виділяється з організму головним чином через легені. У концентраціях, що не перевищують 80 %, не чинить негативного впливу на функцію життєво важливих органів. Препарат не пригнічує гемодинаміку, газообмін, не впливає на функцію печінки, нирок, незначно стимулює функцію симпа-то-адреналової системи.
Показання. Однокомпонентний наркоз азоту закисом внаслідок недостатньої анестетичної сили та наявності збудження застосовується для аналгезії тільки при болісних маніпуляціях у акушерстві, стоматології, в амбулаторно-поліклінічній практиці. Азоту закис знайшов широке застосування як один із компонентів комбінованого наркозу у поєднанні з анал-гетиками, міорелаксантами, з препаратами для нейролептаналгезії та іншими загальними анестетичними засобами.
Наркоз азоту закисом можна проводити за допомогою будь-якого наркозного апарата, що має дозиметри для азоту закису та кисню. Як правило, застосовують напівзакритий або напіввідкритий контур. Зниження тиску газу відбувається в редукторі. Під час проходження через нього азоту закису водяна пара, яка міститься в ньому в невеликих кількостях, конденсується, і вода може замерзнути, що призводить до поступового припинення подавання азоту закису. Це пов'язано з тим, що випаровування азоту закису супроводжується вбиранням тепла, і температура його може знизитися до точки замерзання води. Цього можна уникнути за допомогою спеціального редуктора або зігрівання місця його з'єднання з балоном. Для запобігання замерзанню у разі централізованого подання газу доцільно відкривати кілька балонів. При наркозі азоту закисом можна використовувати вбирач вуглекислоти.
Враховуючи небезпеку розвитку гіпоксії внаслідок неточного дозування, не рекомендують застосовувати азоту закису у концентрації понад 75 %, тобто у співвідношенні з киснем вище ніж 3:1 наприклад, 6 л азоту закису та 2 л кисню. Маску слід щільно накладати на обличчя хворого, аби газонаркотична суміш не змішувалася з атмосферним повітрям. Припиняють наркоз шляхом повільного зниження концентрації анестетика. Після припинення подавання азоту закису треба протягом 4—5 хв інгалю-вати чистий кисень, оскільки якщо одразу припинити подавання кисню, азоту закис швидко дифундує з крові в альвеоли і, змішуючись з атмосферним повітрям, знизить альвеолярну концентрацію кисню нижче за нормальні величини. Виникне так звана дифузійна гіпоксія.
Стадія аналгезії досягається за інгаляції 50— 66 % азоту закису, тобто за використання його з киснем у співвідношенні 1:1 чи 2:1. У ослаблених хворих з тривалим патологічним процесом та у хворих з інтоксикацією навіть така концентрація препарату може призвести до виключення свідомості. У багатьох пацієнтів спостерігається рухове та мовне збудження у фізично міцних осіб, у хворих із лабільною психікою, в осіб, що зловживають алкоголем.
За допомогою збільшення концентрації азоту закису до 75 % у ослаблених хворих після посиленої премеди-кації можна досягти 1-го рівня хірургічної стадії, що дозволяє виконувати невеликі оперативні втручання, болючі лікувальні та діагностичні маніпуляції, які не потребують м'язової релаксації.
До позитивних якостей азоту закису належать:
1 вибухобезпечність;
2 відсутність подразного впливу на дихальні шляхи;
3 швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу та виведення з нього;
4 виражений аналгетичний ефект;
5 відсутність негативного впливу на основні життєво важливі функції та паренхіматозні органи;
7 порівняно невисока вартість.
Недоліки:
1 мала анестетична сила його та часто неможливість досягти хірургічної стадії наркозу й м'язового розслаблення;
2 наявність збудження, особливо у дітей з лабільною психікою та в осіб, що зловживають алкоголем.
НЕІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ
Основним видом неінгаляційного наркозу є внутрішньовенний. Значно рідше застосовують прямокишко-вий, внутрішньом'язовий, внутріш-ньокістковий, підшкірний, гіпно - та електронаркоз. Деякі з цих методів підшкірний становлять тільки історичний інтерес, бо в наш час не використовуються. Інші види наркозу прямокишковий, внутрішньом'язовий, гіпнонаркоз використовують обмежено, за особливими показаннями, ще інші електронаркоз — перебувають у стадії розробки та вивчення.
На сьогодні найбільш широко використовують три препарати з короткою наркотичною дією: гексенал — похідне барбітурової кислоти, тіопен-тал-натрій — похідне тіобарбітурової кислоти та кетамін.